Тернопіль має давні футбольні традиції. Ще до 1939 року у місті існувало з добрий десяток футбольних команд — польських, єврейських, українських. В 50-х роках 20 століття за часів Радянського Союзу найсильнішою командою Тернополя було «Динамо». Беручи участь у змаганнях колективів фізичної культури, динамівці кілька разів пробивалися до їх фіналу, однак виступали невдало. У 1958 році була створена нова команда — «Авангард». Перший успіх прийшов до авангардівців у 1965 році — тоді вони фінішували другими у зональному турнірі. Через три роки «Авангард» виборов чемпіонське звання в класі «Б». Команда почала виступати у другій групі класу «А» і була перейменована на «Будівельник». Результати були такими:
1971 рік — 14 місце; 1972 р. — 15; 1973 р. −20; 1974 р. — 19.
Два роки поспіль невдач призвели до того, що команду було розформовано. Повернення до Тернополя великого футболу пов'язане з командою «Нива». Створив її у Підгайцях (Тернопільська область, Бережанський район) у червні 1978 року голова колгоспу Іван Михайлович Потупа. 16 жовтня 1982 року «Нива» перемогою в чемпіонаті України серед команд колективів фізичної культури повертає Тернопільщині право участі у першості СРСР, здобуваючи путівку до другої ліги. Два роки команда «Нива» представляла місто Бережани, а у 1985 році перебазувалася до Тернополя.
У 1983\1984 роках команда займає 13 місце, у 1985 р. −7, 1986 р. −4, 1987 р.- 2, 1988 р. — 12, 1989 р. — 3, у 1990 та 1991 роках — 4. Поїхати з очками від цієї команди було за щастя. В рідному місті для неї не було авторитетів.
Вже довгий час Ниви немає серед футбольної еліти. Західний регіон взагалі характерний тим, що існує велика кількість маленьких клубів і лише три можуть похвалитися стабільним становищем — «Карпати», «Закарпаття» та «Волинь». А раніше «Нива» була фактично другим клубом Західної України після «Карпат».
В перші роки українського чемпіонату «Ниву» тренував спочатку Леонід Колтун, а потім Леонід Буряк. Він прийшов у команду і відразу підняв її з зони вильоту до середини турнірної таблиці. І залишив по собі доволі добротну команду. Тяпушкін, Василитчук, Закотюк, Шищенко, Леженцев, Нікітенко, Кирлик — найбільш відомі з тих, хто засвітився у Ниві. Ну і звичайно Ігор Біскуп та брати Капанадзе. Біскуп входить в когорту гравців, котрі зіграли більше 200 матчів у чемпіонаті України і зараз грає в Англії у міні футбольному клубі USSR. Автанділ і Таріел Капанадзе входять до числа найкращих легіонерів-бомбардирів. Усі троє грали за Ниву до сорока років. А син Ігоря Андрій Біскуп грає у «Ниві» сьогодні.
У сезоні 1997—1998 Нива досягла свого максимуму — шостого місця. Очолював команду граючий тренер Ігор Яворський. І після цього сезону справи команди пішли на спад.
«Нива» ніколи не славилась відмінним фінансовим становищем. Але команді завжди було для кого грати. Тернопільський стадіон завжди збирав велику кількість глядачів і команда платила їм хорошою грою. Та навіть це не допомогло. На рубежі тисячоліть керівництво команди, більшість якого складали грузини, вирішило поправити справи клубу за рахунок співвітчизників. Приклад Капанадзе надихнув Автанділа Мдінарадзе і у команду прийшли Кайдарашвілі, Чомахідзе, Гвіанідзе, Сіхарулідзе, Давитнідзе, Дгебуадзе, Худжадзе, Метревелі, Шенгелія. Більшість з них, за словами Мдінарадзе, потрапили у команду безкоштовно. Це були хороші гравці, в певний момент вони давали результат, особливо перші п'ять хлопців. Але з дисципліною у них не склалось. Кавказці не дотримувались спортивного режиму та при першій нагоді тікали з «Ниви» у більш заможні українські клуби. Під керівництвом Ігора Юрченко окрім грузинів також грали Нікітенко, Біскуп, Михайлів, Розгон, Хоменко Богатир. Після першого кола «Нива» перебувала внизу турнірної таблиці(а тоді у вишці грало всього 14 клубів) і навіть болгарський десант весною поправити скрутне становище не зміг. Нива вилетіла і покотилась все нижче і нижче…
За час перебування у другій лізі команда дала ряд добротних гравців для елітних клубів — Гурин, Ждаха, Сернецький. Та претендувати на підвищення у класі почала зовсім недавно.
У Ниви з'явились спонсори та люди, котрі вміло розпоряджаються їхніми грошима. Президентом є Садовський Олег Григорович, очолює команду Сергій Шиманський. Більшість команди становить молодь. Лише Любомир Вовчук(гравець бронзового складу Карпат) виглядає як білою вороною. Удич та Семенюк перебувають серед кращих бомбардирів турніру, а сама команда йде на третьому місці. І якщо у цьому сезоні вийти в першу лігу є доволі важким завданням, то у наступному вже досить реальним. А найголовніше те, що на стадіон повернулись люди. Вже не перший домашній матч збирає понад чотири тисячі глядачів. Чого немає навіть у деяких клубів вишки. І тому команда достойна грати серед української еліти. Адже команди грають у футбол заради глядачів…
