Людей, які приходять на стадіони, можна поділити на дві категорії —рядових вболівальників та запеклих фанатів. Перша категорія приходить на матчі, як правило, заради результату, а друга — аби, насамперед, повболівати за улюблену команду, результат для них відходить на другий план. Фани просто закохані в свою команду, в гру своїх кумирів, в своє місто. Поділяють вони себе на ultras fans — найбільш прогресивні фанати клубу та ultras hooligans groups — агресивні злісні люди, яких і фанатами назвати язик не повертається. Такі йдуть на стадіон не стільки покричати, як похуліганити та набити “писки” фанатам команди-суперника. А у випадку, коли улюблена команда нищівно програє, вони взагалі можуть влаштувати серйозні безпорядки. В такий спосіб ці відчайдухи виплескують усю агресію, яка зібралася у них впродовж набридливих буднів в сім’ї, на роботі, в школі чи інституті. Іноді з такими гарячими головами не можуть впоратись навіть “стражі порядку”. Зокрема, у 1999 році впродовж тижня у російському Раменську сталися дві масштабні бійки. Спочатку фани “Спартака” добряче поглумилися над місцевими міліціонерами, а невдовзі була “розбірка” фанатів “Сатурна” і ЦСКА, після якої довелося замінити цілий сектор пластикових сидінь.
В Україні фан-клуби чіткого поділу як такого не мають. Просто існують дві фан-тусівки: одна на глобальному рівні вболіває за “Шахтар”, інша – за “Динамо”. Донеччан підтримують фани “Карпат”, “Дніпра”, запорізького “Металурга”, “Чорноморця”, а киян — ЦСКА, “Ворскли”, “Металіста”. Але коли Григорій Суркіс заявив, що “доки Київ — столиця України, “Динамо” буде чемпіоном”, майже вся вболівальницька гвардія прагне, аби чемпіоном нарешті став “Шахтар”. Загалом в Україні найбільш відомими є такі фан-клуби: “Людина-вовк” (“Карпати” Львів), “Ураган” (“Прикарпаття” Івано-Франківськ), “Волонтери” (“Ворскла” Полтава), “Запорізька Січ” (“Металург” Запоріжжя), “Армійські хлопці” (ЦСКА Київ) та “Фани першої столиці” (“Металіст” Харків). У “Динамо” є аж два фан-клуби, які між собою ворогують — “Непереможні” та “Троянці”.
А в Тернополі постійного фан-клубу немає. Принаймні ним важко назвати невеличку групу молодих людей, яких можна побачити з прапором тернопільської “Ниви” на східній трибуні стадіону. Їм ще далеко до своїх сусідів зі Львова, які на матчі “Карпат” приїжджають не лише автобусами, а й поїздами, але і вони уже встигли “відзначитися”. Зокрема, під час виїзду до Івано-Франківська тернопільські фани вчинили там невелику бійку і “здобули” прапор місцевого фан-клубу “Ураган”. Не менш важливим здобутком для фана є просування в унікальній ієрархії. Вершиною її є звання “бравого фаната”, яке дається після 12 виїздів на матчі улюбленої команди в інші міста. Воно рівнозначне з армійським “дідом” і є дуже авторитетним у колі затятих фанів. Є й коротший шлях до “бравого фаната”. Ним можна стати після 10 виїздів зі своїм клубом до Донецька, який славиться своєю екстремальністю. Навідатись сюди, кажуть, навіть небезпечніше за візит до столиці.
Але теперішнім тернопільським фанатам до цих звань ще далеченько. Та й справжніх вболівальників у “Ниви” не так вже й багато. Хоча в незавидній ситуації, що склалася, команда, як ніколи, потребує їхньої підтримки. Відтак усіх, хто ще серцем залишився разом з “Нивою”, тернопільський ультра-фан Льова запрошує під час першого домашнього матчу улюбленої команди вболівати разом з місцевими фанами. “Якщо ви маєте бажання у веселій компанії підтримати “Ниву”, — закликає він, — приєднуйтесь 14 березня до молодих людей з жовто-зеленим прапором. Не обов’язково, щоб всі фани були одного віку, головне — ефект від їхньої присутності”.
